CHRISTMAS PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

/in /by

CHRISTMAS PASTORAL LETTEROF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

Fear not, for behold, I bring you good news of great joy
that will be for all the people (Lk 2:10)

Christ is born! Glorify Him!
Beloved in Christ!

I share a great joy with you, “For unto you is born this day in the city of David a Saviour, who is Christ the Lord” (Lk 2:11). For us who believe in the Lord Jesus, to celebrate Christmas is to open ourselves to a joy that lasts forever. The Son of God becomes one of us—God is with us!

In life, we often experience joyful or pleasant events: the birth of a child, a wedding, some achievement, dinner with relatives and friends, etc. However, life experience tells us that such moments are very fragile: a brief moment—and what brought us joy and pleasure, irrevocably sinks into nothingness, and we are left alone with pain, sadness and disappointment. There are many reasons for such a sudden change: a second of inattention, an accident, illness, human malice, or war, as we see in the fate of our long-suffering nation.

And yet, today, we announce to each other a joy that no earthly ordeal or misfortune can deprive us of—the invincible joy of Christ’s Nativity. This is not some fleeting experience or form of distraction that allows us to escape for a while from some daily or even cruel reality. The joy of Christmas is an immersion into the reality of God himself. The Son of God enters into human life, human reality, and takes upon himself the fragility and drama of human existence in order to bring a heavenly perspective into human horizons: “And suddenly there was with the angel a multitude of the heavenly host praising God and saying, ‘Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom he is pleased!’” (Lk 2:13-14).

Christmas invites us to an encounter with a God who comes as the Saviour of the world—an encounter that brings heavenly joy. However, in preparing for it, we inevitably become aware of our own weakness and unworthiness, which give rise in us to fear. In itself, this fear is not a bad thing, if it arises from the humility of a creature before its Creator, a disciple before his Master, a servant before his Lord. At the Divine Liturgy, the celebrant invites the faithful to Holy Communion with the words: “Approach with the fear of God and faith.” Awareness of our sins and weaknesses should not lead to paralysis, but to repentance and action. That is why the angel says to the shepherds, frightened by the bright vision of divine glory: “Do not be afraid!” The Lord overcomes our sinfulness and weakness. And so, a person should not be afraid of heavenly joy. We are called to joy—one that is authentic, sincere, profound, eternal. It is given to us as a generous gift from God. This is the profound meaning of the incarnation of the Son of God—He becomes one of us to pave for us the way to the joy of his Father and ours.

Therefore, despite all our limitations, anxieties and fears, as human beings we are called to accept this joy, to open our hearts to it. The angel explains how to recognize it: “And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger” (Lk 2:12). The Almighty God makes himself known “not in a royal palace, but among cattle, in the desert, in a cave…,” as we sing in the carol. The Apostle of the Nations writes about this when he paints a contrast between divine and human wisdom: “For the foolishness of God is wiser than men, and the weakness of God is stronger than men” (1 Cor 1:25). The divine path to true joy passes through weakness and patience, as once again notes St. Paul: “Therefore I will boast all the more gladly of my weaknesses, so that the power of Christ may rest upon me” (2 Cor 12:9).

Finally, a person is called to share the joy of Christmas: “The shepherds said to one another, ‘Let us go over to Bethlehem and see this thing that has happened, which the Lord has made known to us.’ And they went with haste and found Mary and Joseph, and the baby lying in a manger. And when they saw it, they made known the saying that had been told them concerning this child. And all who heard it wondered at what the shepherds told them” (Lk 2:15-18). Dear brothers and sisters, no matter where we are, let us sincerely share the joy of the Birth of our Saviour, so that it truly becomes “a joy for all the people.”

Celebrating Christmas from year to year, we enter ever more profoundly into the mystery of the incarnation of the Son of God in human history, which became an integral part of the history of our people with the Baptism of Rus-Ukraine. This year, when in the Ukrainian sky the enemy is trying to cancel out the radiance of the Christmas star with its missiles and bombs, we should pay attention not to the calendar, not to astronomical phenomena, but to the fact that Christ came today to be born in the body of a tortured, crucified, and wounded Ukraine. Perhaps it sounds paradoxical, but our victory in this war will come not by the power of the mighty of this world, but by the newborn Divine Child, of whom Isaiah prophesied: “For to us a child is born, to us a son is given; and the government shall be upon his shoulder, and his name shall be called Wonderful Counsellor, Mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace” (Is 9:6).

To celebrate Christmas means not to be afraid of heavenly joy while engulfed in a sea of tears and blood. Allowing the joy of Christmas to enter our hearts guarantees our perseverance and indomitability, our ability to overcome all life’s challenges, as St. Paul explains: “I know how to be brought low, and I know how to abound. In any and every circumstance, I have learned the secret of facing plenty and hunger, abundance and need. I can do all things through him who strengthens me” (Phil 4:12-13).

Now, in this time of war, we should celebrate Christmas more than ever—solemnly and openly, carolling with joy—both at home and in parish churches, and on the streets of our towns and villages:

Blahoslovy nas, Dytyatko Bozhe (Bless us, Divine Child),
Dary nas nyni lyuboviu (Grant us love today)
Naj tsila syla pekla ne zmozhe (May all forces of hell fail)
Nas rozdilyty z Toboiu. (To separate us from You.)
Blahoslovy nas, my Tvoyi dity (Bless us, for we are Your children,)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)
Khrystos rodyvsia! Slavite! (Christ is born! Glorify!)

Having received the power of the newborn Son of God, we are called to share it with our brothers and sisters in order to fortify their faith, confirm hope, and strengthen love. Singing carols is not some loud social gathering. To carol is to share the power and joy of Christ’s Nativity, which from the beginning already contains the Lord God’s promise of Paschal triumph. That is why many generations of ancestors drew inspiration and strength from their faith in the incarnate Christ, our crucified and risen Saviour, to fight against enslavers and invaders. Let us remind ourselves how our insurgents in hiding and the prisoners of Stalin’s concentration camps were strengthened by our ancestral carol to fight the enemy, how our underground Church carolled, despite the repressions of the communist authorities. In those dark times, the carol became a hymn of victory over the night of atheism and godlessness, a prophecy foretelling the inevitable fall of the prison of nations—the Soviet Union. Today, let the Ukrainian army sing carols at the front. Let those imprisoned, the wounded, and those brothers and sisters who are in the temporarily occupied territories carol. Let the joy of the Christmas carol in their mouths turn into a hymn of victory over the Russian invader. Let our cities and villages, our faithful families in Ukraine and abroad, our volunteers and activists sing carols. Let this carol become a space of solidarity and a sharing of our gifts—spiritual and temporal. Let our Christmas carol donations be a personal contribution—to support the Ukrainian army and provide aid to war victims.

Dear brothers and sisters! I warmly greet you all with the Birth of Christ: from East to West, from North to South—in Ukraine and abroad, on all the continents of the world. In a special way, I unite myself to our soldiers at the front. I embrace you with Christmas joy and thank you for your courage and heroism. I embrace those who were forced by the war to leave their homes or even their native land. I embrace our wounded, both military and civilian. With tears, I embrace those who lost relatives and friends in the past year. I extend my words of love and support to all in captivity or in temporarily occupied territories, who endure torture and abuse by the occupier and are unable to prepare for themselves a festive dinner nor pray in their native church on Christmas Day. I sincerely greet our volunteers and those who serve and work to eliminate the consequences of war and ensure the life of our peaceful cities and villages, especially our doctors, rescuers, and energy-sector workers.

From the bottom of my heart, I wish all of you the authentic joy of the children of God, a tasty kutia, a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful, and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!

† SVIATOSLAV

Given in Kyiv
at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,
on the day of our father St. Nicholas, Archbishop of Myra in Lycia, Wonderworker
the 19th (6th) of December in the 2022nd Year of our Lord

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯБЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, 
що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10).

Христос народився! Славімо Його!
Дорогі в Христі!

Ділюся з вами великою радістю, бо «сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 11). Для нас, що віримо в Господа Ісуса, святкувати Різдво Христове – це відкритися радості, яка триває вічно. Божий Син стає одним із нас – з нами Бог!

У житті ми не раз переживаємо радісні чи приємні події: народження дитини, весілля, особливий успіх, вечерю з близькими та друзями тощо. Проте життєвий досвід нам підказує, що такі моменти бувають дуже крихкими: мить – і те, що приносило нам радість і задоволення, безповоротно кане в небуття, а ми залишаємося сам на сам із болем, смутком і розчаруванням. Причин для такої раптової зміни є чимало: секунда неуважності, аварія, хвороба, людська злоба або ж війна, як бачимо на долі нашого многостраждального народу. 

І все ж, ми сьогодні звіщаємо одне одному радість, якої нас не може позбавити жодне земне випробування і нещастя, – непереможну радість Христового Різдва. Це не миттєве переживання чогось, не розваги, які дають змогу на якийсь час втекти від буденної чи навіть жорстокої реальності. Радість Різдва Христового – це занурення в дійсність самого Бога. Син Божий входить у людське життя, людську реальність і переймає на себе крихкість і драму людського буття, аби вносити в людські горизонти небесну перспективу: «І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання”» (Лк. 2, 13–14).

Різдво Христове запрошує нас на зустріч із Богом, який надходить як Спаситель світу, – на зустріч, що несе небесну радість. Проте, готуючись до неї, ми неминуче усвідомлюємо власну неміч і негідність, які породжують у нас страх. Сам собою цей страх не є чимось поганим, якщо випливає з покори створіння перед своїм Творцем, учня перед своїм Учителем, слуги перед своїм Господом. На Божественній Літургії служитель запрошує вірний народ до Святого Причастя словами: «Зі страхом Божим і вірою приступіть». Свідомість наших гріхів і немочей має вести не до паралічу, а до покаяння і дії. Саме тому ангел каже пастухам, переляканим світлим видінням Божої слави: «Не бійтеся!». Господь долає нашу гріховність і неміч. І тому людина неповинна боятися небесної радості. Ми покликані до радості—справжньої, щирої, глибокої, вічної. Вона дається нам як щедрий Божий дар. У цьому полягає глибоке значення воплочення Божого Сина—Він стає одним із нас, щоб прокласти нам дорогу до радості Отця свого й нашого.

Тому, попри всі свої обмеження, тривоги і страхи, людина покликана цю радість прийняти, відкрити для неї своє серце. Ангел пояснює, як її розпізнати: «І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). Всемогутній Бог дає себе пізнати «не в царській палаті, а межи бидляти, у пустині, у яскині…», як співаємо в колядці. Про це пише Апостол народів, коли змальовує контраст між Божою і людською мудрістю: «Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,  25). Божа дорога до справжньої радості проходить через неміч і терпіння, як зауважує той же св. Павло: «Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор. 12, 9). 

Відтак людина покликана різдвяноюрадістю ділитися: «Пастухи один до одного заговорили: “Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам”. І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2, 15–18). Дорогі брати і сестри, хоч би де ми перебували, щиро ділімося радістю народження нашого Спаса, щоб вона справді стала «радістю всього народу».

Святкуючи Різдво Христове з року в рік, ми заглиблюємося в таїнство воплочення Сина Божого в людській історії, що з Хрещенням Русі-України стало інтегральною частиною історії нашого народу. Цього року, коли в українському небі ворог намагається приглушити сяйво різдвяної зорі своїми ракетами і бомбами, нам варто звертати увагу не на календар, не на астрономічні явища, а на те, що Христос сьогодні прийшов, щоб народитися в тілі замученої, розп’ятої і пораненої України. Можливо, це звучить парадоксально, але наша перемога в цій війні настане силою не могутніх цього світу, а новонародженого Божого Дитяти, про якого провіщав Ісая: «Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9, 5).

Святкувати Різдво означає не боятися небесної радості серед моря сліз і крові. Дозволити різдвяній радості вселитися в наші серця – це запорука нашої стійкості й незламності, нашої здатності переборювати всі життєві виклики, як це пояснює св. Павло: «Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 12–13). 

Тепер, під час війни, ми маємо святкувати Різдво більше, ніж будь-коли — урочисто і відкрито, колядуючи з радістю — як вдома і в парафіяльних храмах, так і на вулицях наших міст та сіл:

Благослови нас, Дитятко Боже,
Дари нас нині любов’ю,
Най ціла сила пекла не зможе
Нас розділити з Тобою.
Благослови нас, ми Твої діти,
Христос родився! Славіте!
Христос родився! Славіте!

Прийнявши силу народженого Божого Сина, ми покликані ділитися нею з нашими братами і сестрами для зміцнення їхньої віри, підтвердження надії і скріплення любові. Спів коляди – це не проведення гучної вечірки. Колядувати – це ділитися силою і радістю Христового Різдва, у якому Господь Бог від початку заклав обітницю пасхального тріумфу. Саме тому з віри у воплоченого Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя, багато поколінь наших предків черпали наснагу та силу до боротьби з поневолювачами і загарбниками. Пригадаймо, як прабатьківською колядою скріплювалися для боротьби з ворогом наші повстанці в криївках та в’язні сталінських концтаборів, як колядувала наша підпільна Церква, незважаючи на репресії комуністичної влади. Коляда в ті темні часи ставала гімном перемоги над ніччю атеїзму та безбожництва, пророцтвом про неминуче падіння тюрми народів – Радянського Союзу. Сьогодні нехай колядує українське військо на фронті. Нехай колядують наші полонені, поранені й ті брати і сестри, які перебувають на тимчасово окупованих територіях. Нехай у їхніх устах радість різдвяної коляди перетвориться на гімн перемоги над російським загарбником. Нехай колядують наші міста і села, наші віруючі родини в Україні та на поселеннях, наші волонтери та активісти. Нехай ця коляда стане простором солідарності і ділення нашими дарами—духовними і дочасними. Нехай наші різдвяні дари на коляду будуть особистим внеском у підтримку українського війська та допомоги постраждалим від війни.

Дорогі брати і сестри! Із Різдвом Христовим сердечно вітаю вас усіх: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня — в Україні і на поселеннях, на всіх континентах світу. В особливий спосіб єднаюся з нашими воїнами на фронті. Обіймаю вас різдвяною радістю і дякую вам за мужність і героїзм. Обіймаю тих, кого війна змусила покинути домівку чи навіть рідну землю. Обіймаю наших поранених, як військових, так і цивільних. Зі сльозами обіймаю тих, хто втратив рідних і близьких у році, що минає. Ділюся словами любові й підтримки з кожним, хто перебуває в полоні чи на тимчасово окупованих територіях, хто терпить катування і наругу окупанта й не має змоги приготувати собі різдвяної вечері чи на Різдво молитися в рідному храмі. Щиро вітаю зі святом наших волонтерів і тих, хто служить і працює для ліквідації наслідків війни та забезпечення життя наших мирних міст і сіл, зокрема лікарів, рятувальників та енергетиків.

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 
19 (6) грудня 2022 року Божого

PASTORAL GREETINGS OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE NATIVITY OF OUR LORD

/in /by

PASTORAL GREETINGS OF THE UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA
ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE NATIVITY OF OUR LORD
 
To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada

6/19 December 2022, Feast of Saint Nicholas

Christ is Born!  Let us Glorify Him!
Dear Brothers and Sisters in Christ,

The Legend of the Elderly Grandmother
A Ukrainian Folk Tale
As we celebrate Christmas, the Feast of the Nativity of Our Lord, let us revisit the legend of the Elderly Grandmother.
It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly. 

“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze. 

But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things – boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments. 

“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”

But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies. 

“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”

So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child. 

But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”

But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child. 

They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children’s faces. 

“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.

We celebrate Christmas this year in the context of the war in Ukraine and other places in the world. Jesus comes into the world as an infant, an innocent baby, in need of care and love. He chooses to be born in the simplicity of a manger, not in a palace as a king. As such, his humble beginnings declare him to be the Prince of Peace. His mission is to declare peace among all peoples.

As Jesus’ followers, we are called to be peacemakers. Let us work towards peace in our families, among our friends, and among neighbours and strangers alike by adopting a way of life that puts the needs of others first, and ours second. Let us “live simply so others may simply live,” a motto made famous by Gandhi, quoting Saint Elizabeth Seton.

To live simply so others may simply live means to put God first in our lives, to live according to God’s ways, to see brother and sister in each person, to satisfy the hunger and thirst in those in need, to value justice and freedom, to seek truth, to honour human dignity, to take care of mother earth so that our children and grandchildren may have a home to inherit, to have compassion, and above all to love God, neighbour and self as God loves us.

To live otherwise, that is, to live a life that values money, wealth, and power above all else, risks selling ourselves short, ending up unhappy and disappointed. Rather God wants us to be happy and to live with God forever in paradise, in the Garden of Eden, in heaven with God and all our loved ones. 

The elderly grandmother – baba, missed her opportunity to see the Christ-child, and forever searches for him, unsatisfied, alone, and cold, growing ever older.

Yet, it is not too late for us. May the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.

As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!

Christ is Born!  Glorify Him!
Sincerely Yours in Christ,
+ Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg; Apostolic Administrator of Saskatoon
+ David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster
+ Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Toronto
+ Andriy Rabiy, Auxiliary Bishop of Winnipeg
+ Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon
+ Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto

2022/2023 ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ
ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАНАДИ 
З НАГОДИ ПРАЗНИКА РІЗДВА ГОСПОДНЬОГО
 
Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот,
Семінаристам та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді

6/19 грудня 2022, Свято Святого Муколая

Христос Рождається! Славіте Його!

Дорогі Брати і Сестри у Христі,

Казка про Бабцю
Відзначаючи Різдво, свято народження нашого Господа, давайте пригадаємо Легенду про стареньку бабцю, події якої відбулися багато років тому, тієї ночі, коли Дитятко-Ісус народився у Вифлеємі.  

В одній краïні далеко від місця, де народився Ісус, старенька бабуня, яку в селі всі звали “Бабця” сиділа в своïй теплій хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.

“Яка я шаслива, що у мене тепла хата і не треба кудись ходити,” – думає Бабця та далі гріється перед вогнем.

Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоцінні подарунки—коробочки наповнені коштовними каміннями, пахучими маслами й оліями.

“Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя-Дитятка, який народився цієï ночі у Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними.  Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятка Ісуса!”

Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де потріскувало вогнище. “Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити, та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі,” – відповідає старенька.  Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятка Ісуса.  Вона любила усіх маленьких дітей.

“Завтра, піду і пошукаю Дитятка Ісуса,” – вирішила бабця, – “Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки”.

Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками: золотими кульками і дерев’яними іграшками, та пішла в дорогу шукати Дитятка Ісуса.

Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: “Я шукаю Дитятка Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться?  Я несу Йому гарні забавки”.

Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповідали: “Продовжуйте йти, бабцю, вони пішли далі”. Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла, де лежить Дитятко Ісус.  На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус. 

Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року вночі перед Різдвом Христовим, коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає, 

„Чи Ісус тут знаходиться?  Чи то тут спить Дитятко Ісус?”  І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, “дальше, ще трішки дальше”. Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. “Це ради Нього,” шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятка Ісуса.

Цьогоріч ми святкуємо Різдво в контексті війни в Україні та інших країнах світу. Христос приходить до цього світу, як немовля, як невинна дитинка, яка потребує опіки і любові. Він вибирає бути народженим у простоті ясел, а не у царському палаці. Тому вже через цей смиренний початок життя Ісус проявляє себе як Цар миру. Його місія – проголошення миру між усіма людьми.

Як Христові послідовники, ми покликані бути миротворцями. Тож давайте разом працювати над миром у наших сім’ях, серед друзів, сусідів як і серед чужинців через переміну у нашому ставленні до потреб ближніх, які мають бути на першому місці, у той час як нашим потребам належить лише друге місце. Давайте згідно і життєвим кредом Махатми Ганді, яке він запозичив від святої Єлизавети Сетон: “жити в простоті, щоб інші могли попросту жити.”

Жити просто, щоб інші могли попросту жити – означає поставити Бога на першому місці у нашому житті, ходити Божими стежками, бачити брата чи сестру у кожній особі, нагодувати і напоїти потребуючих, цінувати справедливість і свободу, шукати істину, шанувати людську гідність, піклуватися матінкою-землею, щоб наші діти і внуки могли успадкувати від нас свою домівку, мати співчуття, і понад усе – любити Бога, ближнього і себе так як Господь любить нас.

Жити по-іншому означає жити життям, яке цінує лише гроші, багатство і владу над іншими і призводить до марної розтрати життєвих вартостей, розчарувань і відсутності щастя. Натомість, Господь хоче, щоб ми були щасливими і жили у раю, у Едемському саді, на небесах разом з Ним і тими, кого ми любимо.

Старенька бабуся, Бабця, втратила можливість побачити Дитятка Ісуса і тому – вічно шукає Його, будучи не задоволеною життям, самотньою, замерзлою і постійно старіючою.

Але ми ще не втратили свого шансу. Тож нехай історія Різдва, Ісусового народження, Божої присутності серед нас продовжує надихати світ, перетворюючи його через мир і любов на Царство Небесне, яке присутнє вже тут на землі.

Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос благословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!

Христос Рождається! Славіте Його!
Ваші у Христі,

+ Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький; Апостольський Адміністратор Саскатунський
+ Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерсьої Єпархії
+ Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський
+ Андрій Рабій, Помічник Вінніпезький
+ Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський 
+ Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський

CCCB Statement for National Day for Truth & Reconciliation

/in /by

CCCB Statement for National Day for Truth & Reconciliation

Friday, September 30 2022

As Canadians pause to observe the National Day for Truth and Reconciliation, the Catholic Bishops of Canada prayerfully reflect on the painful journey of Indigenous Peoples of This Land. We are especially mindful of the role of the Catholic Church in operating residential schools and the pain and ongoing trauma it has caused for generations of Indigenous families. In particular, we remember the children who endured pain and suffering in residential schools, aware that many did not return home.

We pray that our journey of Walking Together with Indigenous Peoples will continue to heal wounds and nurture a path that fosters healing and reconciliation. We were heartened by the encounters this year between the Holy Father and residential school Survivors, Elders, Knowledge Keepers and young people at the Vatican followed shortly thereafter by the penitential visit to Canada by Pope Francis. We recall the words of the Holy Father during his pilgrimage to Lac Ste. Anne:

“When we are lonely and restless, Jesus urges us to go out, to give, to love. So, let us ask ourselves: what do I do for those who need me? When looking at Indigenous Peoples and thinking of their history and the pain that they endured, what do I do? Do I merely listen with curiosity, horrified by what happened in the past, or do I do something concrete for them? Do I pray, meet, read, support them, and let myself be touched by their stories?”

May the National Day for Truth and Reconciliation provide each one of us an opportunity to learn, reflect and act in our ongoing journey of healing, reconciliation and hope.

30 September 2022

CCCB Statement for National Day for Truth & Reconciliation (PDF)

DONATE TO HELP UKRAINIANS ARRIVING ON SOUTH VANCOUVER ISLAND

/in /by

DONATE TO HELP UKRAINIANS ARRIVING ON SOUTH VANCOUVER ISLAND

Make cheques payable to ‘St. Nicholas church’ with memo ‘Help arriving Ukrainians’.

You can also donate cash or via e-transfer to st.nicholas.victoria@gmail.com.

DONATE through CanadaHelps.

Tax receipts will be issued.

The Ukrainian Catholic Church welcomes you to British Columbia!

/in /by

Слава Ісусу Христу!

Дорогі віряни,

Українська Греко-Католицька Церква вітає вас до Британської Колумбії!

Уже протягом останніх 130-ти років українці оселялися в Британській Колумбії, пускали тут свої коріння, вносили свій внесок у розбудову провінції Британська Колумбія, місця, яке ми всі можемо з гордістю називати домом.

Церква була важливою частиною цієї історії, надаючи духовну підтримку своїм вірним.  Сьогодні ми є тут для вас, щоб допомогти вам у ваших потребах. Наші храми є місцем для відвідування богослужінь у неділю та свята, хрещення та весілля, річниці весілля, Першого Урочистого Причастя, катехизації, сповіді, духовної бесіди тощо.

З приблизно 7,500 українців греко-католиків в Британській Колумбії та близько 12 парафій, ви обов’язково знайдете одну з наших парафій поблизу.  Щоб знайти нас, відвідайте www.nweparchy.ca

Будь ласка, подумайте про те, щоб стати членом парафії поблизу вас. Приєднуйтесь до нашої духовної родини. Віддайте славу Богу. Використовуйте свої дари, дані Богом, щоб розбудовувати Царство Боже тут, на землі.

Хай Боже благословення буде на вас!

Владика Давид Мотюк,

Апостольський Адміністратор
 

Glory be to Jesus Christ!

Dear Faithful:

The Ukrainian Catholic Church welcomes you to British Columbia!

For 130 years, Ukrainians have settled in British Columbia, taking up roots, contributing over the years to the building up of the Province of British Columbia, a place we can all be proud to call home.

The Church has been an important part of that history offering spiritual support for its faithful. And we are here for you today to help you in your needs whether they be a place to worship on Sundays and Feastdays, baptisms and weddings, wedding anniversaries, First Solemn Communion, catechesis, confession, counselling, and so much more.

With some 7,500 Ukrainian Catholics in British Columbia, and some 12 parishes, you’re sure to find one of our parishes nearby. To find us, visit www.nweparchy.ca

Please consider becoming a member of a parish near you. Join our spiritual family Give glory to God. Use your God-given gifts to build up the Kingdom of God here on earth.

May God’s blessing be upon you!

Most Rev. David Motiuk

Apostolic Administrator

EASTER PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

/in /by

Christ is Risen!

You have descended into the depths of the earth, O Christ,
And have broken the eternal bonds which held the captive, 
And like Jonah from the whale on the third day, You arose from the tomb!

Ode 6, Paschal Canon

Beloved in Christ!

    This year we approach the Pascha of Christ in the midst of particular challenges, suffering, cruelty, indignities, and ruin. For our people, in Ukraine and abroad, it would seem that the cross of our Lord was abruptly thrust upon our shoulders from the very beginning of Great Lent, and we have already been carrying it not for a day or two, a week or two, but continuously, day and night. For us, Holy Friday has become our daily bread, our everyday reality, and we do not know when the glorious day of victory over evil, hate, and violence will come. However, precisely today our Lord calls on us to have no doubt in the victory of light over darkness, life over death, truth over falsehood, and He assures us of His love and grace. From Him, our Risen Saviour, we draw strength in the midst of our suffering today. He is the source of our hope. Therefore, together with the apostle Paul, we say today: “We are afflicted in every way, but not crushed; perplexed, but not driven to despair… For we who live are always being given over to death for Jesus’ sake, so that the life of Jesus also may be manifested in our mortal flesh” (2 Cor. 4:8,11). In that spirit with confidence, we greet one another with the victorious salutation: Christ is risen! Truly, He is risen!

    You have descended into the depths of the earth, O Christ…

    In His suffering and death on the cross, Christ descends into the depths of our fallen human nature. Accepting the worst cruelty — betrayal, unlawful condemnation, mockery, spitting, strikes in the face, scourging, and killing (see Mk. 10:33-34), the Son of God takes upon Himself all the consequences of human sin. He touches the furthest distance from God, the worst human downfall, the greatest defacement of dignity, for which mankind was created. Possibly, this week in the context of war, when we read or listened to the Passion Gospels, we especially felt and experienced all that our Lord underwent for our salvation.

    At the same time we have become aware of how human nature remains fallen, how the devil continues to control human beings, who have no God in their hearts. He who sows hatred and instigates war against one’s neighbour, opposes the Almighty. All war is a clear manifestation of the ruinous, murderous action of the devil, for only the evil one is able to spread fear and carry death in such a manner, is able to inflict such wounds, and destruction, and pain, and loss. And even when the path to recovery and healing of trauma may seem distant, closed, or unpassable for those suffering, we must remember that with the Risen Christ there is nothing that cannot be conquered or healed.

    The war of russia against Ukraine is the latest war of a prison of nations that seeks to reestablish itself before our very eyes. The occupier once again brings to us chains, with which entire generations of our ancestors were fettered. The chains that bound the arms of cossacks who built Saint Petersburg. The chains that for centuries bound the intellectual and ecclesial life of Ukraine. The chains of serfs, chains of the Holodomor, chains of millions of deported and exiled Ukrainians, whose bones are strewn across the vast Siberian expanse “to the ends of the earth.” The ideologues of russia’s war against Ukraine state openly that our existence is a mistake of history — one that must be rectified precisely through “eternal bonds” of death and destruction. This is a war against the very right of the Ukrainian people to its own history, language, and culture, to its own independent country, its own existence.

    From a spiritual perspective it has become clear how our aggressive neighbour is unable to cast aside his false idols and how in them he continues to pursue his greatness at our cost. With his cruise missiles, bombs, and artillery shells, he seeks to instill fear, to drive us into the depths of the earth and non-existence, to bind us with eternal chains. And precisely in those underground shelters a miracle takes place — one of common prayer, selfless help of neighbour, unbroken spirit, and of demonstrating the power of the presence of God.

    And have broken the eternal bonds which held the captive…

    Our traditional icon of Christ’s Resurrection is the icon of the Descent into Hades. On it we find depicted the dislodged doors of hell and the broken chains of sin. The Resurrection of Christ is a feast of victory — victory of life over death, of Divine truth over diabolical falsehood, of love over hate. One of our soldiers wrote on his helmet the following prayer: “God, if I am killed on the field of battle, take me into paradise, for I have already been in hell!” In His resurrection Christ emerges not only from the empty tomb, but from the depths of hell and from deadly captivity for humankind. He emerges not alone, but by taking our forebearers Adam and Eve by the hand, he leads all humanity out of the bonds of death. He takes the hand of our soldiers and volunteers, our civilian population, who have seen the hell of russian occupation — he takes the hand of Ukraine and leads it to resurrection, filling it with the paschal joy of the victorious hymn, “Christ is risen!”

    Today, when Ukraine is defending itself against an insidious foe, more than ever we are called to spiritual warfare, remembering that evil can only be overcome by good. Saint Paul reminds us that we must be cautious, so that in the midst of the horrors of war we remain human and not fall into the devil’s trap of malice and hate: “For freedom Christ has set us free; stand firm therefore, and do not submit again to a yoke of slavery… For the whole law is fulfilled in one word: ‘You shall love your neighbor as yourself’” (Gal. 5:1,14). And then he encourages each of us to open up to Divine grace and allow the Holy Spirit to bear His life-giving fruit: “But the fruit of the Spirit is love, joy, peace, patience, kindness, goodness, faithfulness, gentleness, self-control; against such things there is no law” (Gal. 5:22-23).

    Pascha is the feast of the victory of love over hatred, of joy over sorrow, of peace over war, of patience over panic, of kindness over anger, of faithfulness over betrayal, of gentleness over unrest, of self-control over voracity. Pascha is the victory of spirit over flesh, of truth over mendacity, of life over death. Christ rose from the tomb in order to raise up and grant victory to those, who have been swallowed up by death, slavery, and degradation, as once was Jonah by the whale.

    And like Jonah from the whale on the third day, You arose from the tomb!

    What an irony it is that the enemy planned to celebrate his victory in the capital city of Kyiv in three days! He thought that he would quickly swallow up an entire people, but his insidious plans were broken by the heroism of our armed forces. In reality, it is Christ, risen on the third day from the tomb, who grants us who believe in His resurrection, faith in victory over hell and death. St. John Chrysostom, in his paschal sermon, notes that the enemy of the human race “took a body, and met God face to face. It took earth, and encountered Heaven. It took that which was seen, and fell upon the unseen.” Similarly, our enemy took what he saw, but fell because of what he failed to see — the power of the spirit, faith, and love of our people! Our victory, the victory of Ukraine, flows from the power of the risen Christ, who leads us out of the depths of the horrors of war and death, who breaks the eternal bonds and victoriously leads us to life. To celebrate the Pascha of Christ in a time of war is to already taste our victory. Let us have no doubt!

    The one who brings death is destined for defeat because Ukraine is celebrating Pascha! Again, John Chrysostom, echoing the words of the Apostle of the Gentiles (see 1 Cor. 15:55), proclaims: “O Hell, where is your victory? Christ is risen, and you are overthrown. Voskres Khrystos, and the demons are fallen. Anesti Chrystos, and the angels rejoice. Christ is risen, and life flows freely.” The one who sought to enslave us by death is already defeated, for his main weapons of colonization and aggression have been destroyed by Christ Himself through His death on the cross and glorious Resurrection.

    Dear Brothers and Sisters in Christ! Today I extend to all of you my fatherly and brotherly embrace, and share with you the joy of Pascha. I embrace all who fight on different fronts — spiritual and physical, especially our unbreakable soldiers, our dedicated pastors, and tireless volunteers. I embrace with paschal joy all who have been forced to leave their home and even their native land, and pray for your speedy return in a time of peace, which will surely arrive. I embrace in prayer all the wounded, so that in your suffering you feel the support, love, and gratitude of an entire nation, but especially — God’s grace and constant love. I greet all who all over the world support and assist Ukraine, in efforts both great and small. As a world community we have shown ourselves to be like a beehive, where each of us senses in spirit what he or she must do in the face of danger. I embrace those who are in occupied territories, in areas of military engagement — those who do not have the possibility to prepare an Easter basket and who sing “Christ is risen!” under the roar of cannons and exploding shells. In the hope of the resurrection, I cry and weep with all who lament their dead, from the ranks of the armed forces, and from the civilian population. May each of us today sense hope in a bright future in peace and harmony, for the Resurrection of Christ is the source of peace. May the rich symbolism of our traditional pysanka remind us that the Risen Lord is the source of heavenly gifts, of joy, goodness, victory, and eternal life.

    I embrace with a fatherly love all the clergy, religious, and faithful in Ukraine and throughout the world, and sincerely wish you all a blessed Easter feast, a tasty sharing of our traditional blessed egg, and a Paschal joy that is full of light.

    The grace of our Risen Lord Jesus Christ, the love of God the Father, and the communion of the Holy Spirit be with you all.

Christ is risen! – Truly, He is risen!

+ SVIATOSLAV

>|< >|< >|<

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Христос воскрес!

Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні 
І розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених,
І на третій день, як із кита Йона,
Воскрес Ти із гробу!
Пісня 6 Канону Воскресної утрені

Дорогі в Христі!

Цього року ми зустрічаємо Пасху Христову серед особливих випробувань, страждань, знущань, зневаги і руїни. У нашому народі, в Україні та на поселеннях, може здатися, що хрест Господній був раптово кинений нам на плечі на самому початку Великого посту і ми несемо його вже не день-два, не тиждень-два, а безнастанно, день і ніч. Для нас Велика п’ятниця стала немовби хлібом насущним, буденною дійсністю і ми не знаємо, коли настане світлий день перемоги над злом, ненавистю і насильством. Але саме сьогодні Господь закликає нас не сумніватися в перемозі світла над темрявою, життя над смертю, істини над брехнею, і Він запевняє нас у своїй любові та милості. Від Нього, нашого воскреслого Спасителя, ми черпаємо силу в теперішніх стражданнях, Він – джерело нашої надії. Тож разом з апостолом Павлом ми сьогодні кажемо: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії… Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор. 4, 8. 11). В тому ж дусі ми впевнено вітаємо одне одного переможним привітом: Христос воскрес! Воістину воскрес!

    Зійшов Ти, Христе, в глибини підземні…

Своїми стражданнями і смертю на хресті Христос сходить у глибину впалої людської природи. Приймаючи найгірші знущання — зраду, протизаконне засудження, наругу, плювання, удари по обличчі, бичування і вбивство (див. Мр. 10, 33-34), Син Божий бере на себе всі наслідки людського гріха. Він торкається найдальшого віддалення від Бога, найгіршого людського падіння, найбільшого спотворення гідності, для якої людина була створена. Можливо, цього тижня в контексті війни, коли ми читали чи слухали Страсті Христові, то особливо відчули і пережили все, що переніс Господь спасіння нашого ради. 

Водночас ми усвідомлюємо, наскільки впалою залишається людська природа, наскільки диявол далі оволодіває людиною, яка не має Бога в серці. Хто сіє ненависть і розпочинає війну проти ближнього свого, той противиться Всевишньому. Кожна війна – це явний прояв руйнівної душогубної дії диявола, бо тільки нечистий уміє в такий спосіб ширити страх і нести смерть, завдавати стільки ран, і шкоди, і болю, і втрат. І навіть коли для стражденних дорога до зцілення і вилікування травм може видаватися далекою, закритою чи непрохідною, слід пам’ятати, що з воскреслим Христом немає нічого такого, чого не можна здолати і зцілити.

Війна росії проти України — це чергова колоніальна війна тюрми народів, яка пробує відродитися на наших очах. Окупант знову несе нам кайдани, якими кували цілі покоління наших предків. Це кайдани, якими в’язали руки козаків, що будували Санкт-Петербург. Це кайдани, століттями накладені на інтелектуальне і церковне життя України. Це кайдани кріпаків, кайдани Голодомору, кайдани мільйонів депортованих і переселених українців, що засіяли своїми кістками безмежні сибірські простори «аж до краю землі». Ідеологи війни росії проти України відкрито говорять, що наше існування — це історична помилка, яку треба виправити саме «вічними кайданами» смерті та знищення. Це війна проти самого права українського народу на свою історію, мову і культуру, на свою незалежну державу, на своє існування.

З духовного погляду зрозуміло, наскільки наш агресивний сусід не спроможний позбутися своїх фальшивих кумирів і що він далі шукає в них своєї величі нашим коштом. Своїми крилатими ракетами, авіабомбами та артилерійськими снарядами він намагається нас залякати, загнати в глибини підземні, у небуття і увінчати вічними кайданами. Але саме в тих підземеллях відбувається чудо — спільної молитви, жертовної допомоги ближньому, незламного духу і прояву сили Божої присутності.

    І розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених…

Наша традиційна ікона Христового Воскресіння — Зішестя в ад. На ній зображені розбиті двері аду і порвані кайдани гріховності. Воскресіння Христове є святом перемоги, — перемоги життя на смертю, Божої істини над неправдою диявола, любові над ненавистю. Один із наших воїнів на своєму шоломі написав такі слова молитви: «Боже, коли мене уб’ють на полі бою, то забери мене в рай, бо в аді я вже побував!». У своєму воскресінні Христос виходить не тільки з порожнього гробу, а й із глибин аду і смертельного поневолення людини. Виходить не сам: беручи за руку прабатьків Адама і Єву, виводить на волю все людство, ув’язнене кайданами смерті. Бере за руку наших воїнів і волонтерів, мирних людей, які бачили ад російської окупації, — бере за руку Україну та веде її у воскресіння, наповнюючи пасхальною радістю переможного гімну «Христос воскрес!».

Сьогодні, коли Україна захищає себе від підступного ворога, ми більше ніж будь-коли покликані до духовної боротьби, пам’ятаючи, що зло можна перемогти тільки добром. Святий Павло пригадує нам, що треба бути пильними, щоб серед жахіття війни ми самі залишилися людьми і не впали в диявольську пастку злоби і ненависті: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову… Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”» (Гал. 5, 1. 14). Відтак заохочує кожного з нас відкритися до Божої благодаті і дозволили Святому Духові приносити свій життєдайний плід: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону» (Гал. 5, 22-23).

Пасха — це свято перемоги любові над ненавистю, радості над смутком, миру над війною, довготерпіння над панікою, доброти над злістю, вірності над зрадою, тихості над неспокоєм, здержливості над ненаситністю. Пасха — це перемога духу над тілом, правди над брехнею, життя над смертю. Христос воскресає із гробу, щоб воскресити і обдарувати перемогою тих, кого смерть, неволя і приниження поглинули, наче колись кит  — пророка Йону.

    І на третій день, як із кита Йона, вокрес Ти із гробу!

Яка це іронія, що ворог планував за три дні святкувати свою перемогу в столичному Києві! Він думав, що швидко проковтне цілий народ, але його підступні плани поламав героїзм нашого війська. Насправді це Христос, який воскрес на третій день із гробу, дає сьогодні нам, що віримо в Його воскресіння, віру в перемогу над адом і смертю. Святий Іван Золотоустий у своїй пасхальній проповіді зауважує, що ворог людського роду «взяв людину, а на Бога натрапив. Взяв землю, а стрінув небо. Взяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив». Так само наш ворог взяв, що бачив, але впав через те, чого не добачав, — сили духу, віри і любові нашого народу! Наша перемога, перемога України, — у силі воскреслого Христа, який виводить нас із глибин жахіть війни і смерті, розбиває кайдани вічні та переможно веде нас до життя. Святкувати Пасху Христову в час війни означає вже куштувати нашу перемогу. Не сумніваймося в цьому!
 

Той, хто несе смерть, приречений на поразку, бо Україна святкує Пасху! Вищезгаданий Золотоустий, переспівуючи слова Апостола народів (див. 1 Кор. 15, 55), мовить: «Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос — і ти звалений. Воскрес Христос — і попадали демони. Воскрес Христос — радіють ангели. Воскрес Христос — і життя вільно пливе». Той, хто хоче нас поневолити смертю, вже переможений, бо його головну зброю колонізації і загарбництва сам Христос знешкодив і подолав своєю смертю на хресті та славним Воскресінням.
 

Дорогі в Христі браття і сестри! Сьогодні обіймаю своїми батьківськими і братніми обіймами кожного з вас і ділюся з вами пасхальною радістю. Обіймаю всіх, хто воює на фронтах — духовних і тілесних, особливо наших незламних воїнів, відданих душпастирів і невтомних волонтерів. Обіймаю пасхальною радістю всіх, хто був змушений покинути свій дім чи навіть рідну землю, і молюся за ваше швидке повернення в час миру, який неминуче настане. Обіймаю молитвою всіх поранених, щоб у своєму терпінні ви відчували підтримку, любов і вдячність всього народу, а передусім — Божу милість і безнастанну Божу любов. Вітаю всіх, хто по всьому світу підтримує і допомагає Україні, великим чи малим. Як світова спільнота, ми проявилися немов вулик, у якому кожний духом відчуває, що має робити в час загрози. Обіймаю тих, хто на окупованих територіях, у зонах бойових дій, — тих, хто не має можливості зібрати пасхального кошика і співає «Христос воскрес!» під голос гармат і вибухів снарядів. У надії на воскресіння плачу і ридаю разом з усіма, хто оплакує своїх загиблих, як з лав наших Збройних сил, так і серед мирного населення. Хай сьогодні кожний із нас відчує надію у світле майбутнє в мирі і злагоді, бо саме Воскресіння Христове – джерело миру. Хай пребагата символіка нашої писанки нагадує всім нам, що воскреслий Господь – джерело небесних благ, радості, добра, перемоги і вічного життя.
 

Усе духовенство, усіх богопосвячених осіб і мирян в Україні та на поселеннях обіймаю батьківською любов’ю і щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості!


Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† СВЯТОСЛАВ

Easter Pastoral Letter_Bishops of Canada

/in /by

2022 PASTORAL LETTER OF THE
UKRAINIAN CATHOLIC BISHOPS OF CANADA ON THE OCCASION OF THE FEAST OF THE RESURRECTION OF OUR LORD

To the Very Reverend Clergy, Monastics and Religious Sisters and Brothers, Seminarians and Laity of the Ukrainian Catholic Church in Canada:

Christ is Risen!  Indeed He is Risen!

Dear Brothers and Sisters in Christ,

Jesus said to them, “Do not be afraid”
(Matthew 28:8)

Easter and the Resurrection:  A Journey from Fear to Joy and Hope

            Today, we celebrate the glorious Feast of the Resurrection of our Lord, Jesus Christ. Today, we rejoice in Christ’s victory over sin and death.  Today, all things are filled with joy.

            As we celebrate the Feast of the Resurrection of our Lord, and as we try to make sense of what it means for us today, let us reflect on the myrrh-bearing women – the first to encounter the news of the Risen Lord, and their incredible journey from fear to joy and hope.

The myrrh-bearing women are the eyewitnesses of Jesus’ death and the place of his burial. They are also the witnesses of his resurrection. They are the ones who receive the glorious news from the angel, who tells them, “Do not be afraid; you are looking for Jesus of Nazareth, who was crucified. He has been raised; he is not here. Look, there is the place they laid him. Go, tell his disciples and Peter that he is going ahead of you to Galilee; there you will see him, just as he told you” (Mark 16:6-7).

            Yet, in the Gospel of Mark’s telling of the Resurrection account, we read: “So the myrrh-bearing women went out and fled from the tomb, for terror and amazement had seized them; and they said nothing to anyone, for they were afraid” (Mark 16:8).

            “Terror and amazement had seized them; and they said nothing to anyone, for they were afraid.”

            Fear had the potential to prevent the myrrh-bearing women from fulfilling the task given them by the angel. Fear had the potential to paralyze them, to bind them. Fear brought about in the myrrh-bearing women worry, terror, panic, anxiety, an inability to act. Fear could have prevented us from ever learning about the Resurrection of Our Lord, instead leaving Jesus buried in the tomb forever.

            Yet, somehow the myrrh-bearing women were able to overcome their fear. Matthew’s Gospel tells us: “So they left the tomb quickly with fear and great joy, and ran to tell his disciples. Suddenly Jesus met them and said, ‘Greetings!’ And they came to him, took hold of his feet, and worshiped him. Then Jesus said to them, ‘Do not be afraid; go and tell my brothers to go to Galilee; there they will see me’” (Matthew 28:8-10).

            The fear of the myrrh-bearing women had turned to joy and hope. Their newfound courage and strength transformed them into witnesses and messengers of the Resurrection. Their testimony allowed the Good News of the Word of God to spread and the number of faithful to increase greatly, so much so that today some 2.38 billion people around the world are followers of Christ, that is, one-third of the world’s population.

            In the context of this year’s celebration of the Feast of the Resurrection of Our Lord, the whole world watches in disbelief and dismay that Ukraine has been invaded by Russia, causing massive destruction and the loss of thousands of innocent lives, many of whom are women and children. The fear of war once again, like that of the myrrh-bearing women, has the potential not only to paralyze the people of Ukraine but the entire world.

            Yet, this is clearly not the case. The people of Ukraine have found courage to fight and to defend their families and neighbours in the midst of the chaos that war brings. Furthermore, the people of Ukraine fight bravely not only to defend their nation but the very fabric of freedom and democracy, upholding the fundamental ideals and principles of justice and human dignity that the world values and promotes.

            We might ask ourselves just where does the courage of the people of Ukraine come from? The short answer is faith in God and in the Risen Lord. Already in the first century, Saint Andrew the Apostle, according to the chronicle The Tale of Bygone Years, erected a cross on the banks of the Dnipro River, prophesying that a great city would be built on its shores – today’s city of Kyiv, which has stood through the centuries as a centre of faith and witness to God’s love for God’s people. For centuries others have coveted these lands, yet each time the people of Ukraine, led by the Church, have emerged victoriously from the catacombs, experiencing in their own right Christ’s passion and crucifixion, journeying to the Resurrection and the newness of life. In this the people of Ukraine find strength. 

            Today, fear has the potential to silence the voice of the people of the world. Like the myrrh-bearing women, let us find courage to overcome our fear. Let us continue to speak with one voice and one heart, speaking on behalf of the people of Ukraine whose voice is being attempted to be silenced by foreign aggressors. Let us speak truth about what is happening in Ukraine, in solidarity and with conviction that war is wrong, and that peace is the only path forward. 

Our voice is being heard. The world has responded in an outpouring of prayer for peace in Ukraine and love for its people by providing unprecedented humanitarian aid in response to the world’s worst humanitarian crisis since the Second World War. 

We pray for peace in Ukraine, and throughout the world. We pray in particular for the people of Ukraine as they endure the war. We pray for their safety and for their families. We pray for those who have left Ukraine and those who remain. We pray for those who have died. May God bless you and may the Mother of God spread her omophorion of protection upon you.

As we celebrate the Feast of the Resurrection, let us be the myrrh-bearing women of today. Like them, let us break free from any fear that holds us back. Let us go tell others, boldly and with courage, of the joy of the Gospel message, of God’s love and mercy in the world, so that they too may experience joy and hope in their lives.

As the Ukrainian Catholic Bishops in Canada, we pray that God’s grace and love fills your heart, and that of your family and friends, and brings happiness and peace to all people.

Christ is Risen!  Indeed He is Risen!

Sincerely Yours in Christ,

+ Lawrence Huculak, OSBM, Metropolitan Archbishop of Winnipeg

+ David Motiuk, Eparchial Bishop of Edmonton; Apostolic Administrator of New Westminster

+ Bryan Bayda, CSsR, Eparchial Bishop of Saskatoon; Apostolic Administrator of Toronto

+ Michael Wiwchar, CSsR, Bishop Emeritus of Saskatoon

+ Stephen Chmilar, Bishop Emeritus of Toronto

2022 ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ 

ЄПИСКОПІВ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ КАНАДИ 

З НАГОДИ СВЯТА ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО

Всечеснішим Отцям, Преподобним Сестрам та Братам Монаших Спільнот, Семінаристам 

та Вірним Української Католицької Церкви в Канаді: 

Христос Воскрес! Воїстину Воскрес!

Дорогі Брати і Сестри у Христі,

Ісус сказав їм: «не бійтеся» 
(Матея 28:8)

Великдень і Воскресіння: Подорож від Страху до Радості і Надії

            Сьогодні ми святкуємо славне Свято Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа. Сьогодні ми радіємо Христовій перемозі над гріхом і смертю. Сьогодні все сповнилося радістю. 

            В часі святкування Празника Воскресіння нашого Господа, коли ми намагаємось усвідомити зміст цього свята, роздумаймо про жінок мироносиць – тих хто першими отримали звістку про Воскреслого Господа і розважмо про їхню надзвичайну мандрівку від стану страху до радості і надії.

Мироносиці є свідками Ісусової смерті і вони бачили місце де було його поховано. Вони також стали свідками його воскресіння. Саме вони отримали славну новину від ангела який їм сказав: «Не бійтеся; ви шукаєте за Ісусом з Назарету якого розіп’яли. Він воскрес; його тут немає. Подивіться, ось місце де було його покладено. Йдіть, і сповістіть його апостолів і Петра, що він йде перед вами до Галилеї; там ви його побачите, як і сказав я вам» (Maрко 16:6-7).

    Однак у розповіді про Вокресіння у Євангелії від Марка ми також читаємо: «Тоді жінки мироносиці вийшли і побігли з гробу, бо страх і здивування охопили їх; і вони нічого нікому не розказали, бо налякалися » (Maрка 16:8).

    Страх міг потенційно зупинити жінок мироносиць від виконання завдання, яке доручив їм ангел. Страх мав здатність паралізувати їх, осліпити їх. Страх спричинив жінкам мироносицям хвилювання, переляк, паніку, тривогу, нездатність до дії. Цей страх міг стати причиною того, що ми б ніколи не дізнались про Воскресіння Господа; і ми б думали, що Ісус залишився у гробі назавжди. 

    Проте, якимось чином жінки мироносиці змогли перебороти у собі цей страх. Євангеліє від Матея нам каже: «Тоді вони швидко залишили гріб у страсі, і з великою радістю побігли сповістити його апостолів. Раптом Ісус зустрів їх і сказав: «Вітаю!» І вони  підійшли до нього, припали до його ніг і поклонились йому. Ісус сказав їм: «не бійтеся, йдіть і скажіть моїм братам щоб йшли до Галилеї, там вони побачать мене» (Maтея 28:8-10).

    Страх жінок мироносиць перемінився у радість і надію. Віднайдена ними сміливість і сила перемінила їх на свідків і посланців Воскресіння. Їхнє свідчення дозволило Добрій Новині Слова Божого поширитись і вони спричинились до збільшення числа вірних до майже двох з половиною міліярдів людей, які зараз наслідують Христа, а це третя частина людства.

    У цьому контексті, цьогорічне святкування Свята Воскресіння нашого Господа увесь світ спостерігає у зневірі і тривозі спричиненими вторгненням Росії в Україну, заподіяними руйнуваннями, і втратою тисяч невинних життів, включно з жінками і дітьми. Боязнь війни, подібно як і страх жінок мироносиць, має здатність паралізувати і не лише людей України, але й також цілий світ.

    Однак, як ми бачимо страх не паралізував Україну. Посеред хаосу, який принесла війна Українці знайшли хоробрість боротися і обороняти свої сім’ї, і своїх ближніх. Більше того, люди України, не лише сміливо захищають свою державність, але також захищають принципи свободи, демократії, справедливості, і поваги до гідності особи; цінності, які цивілізований світ поважає та пропагує.

    Ми можемо запитати себе, що є причиною такої хоробрості українців? Короткою відповіддю є їхня віра в Бога та у воскреслого Господа. Згідно з давньою «Повістю Временних Літ» ще у першому столітті Святий Апостол Андрій, підняв хрест Господній на берегах Дніпра, пророкуючи, що величне місто буде збудовано на схилах цієї ріки – сьогоднішнє місто Київ, яке протягом століть було центром віри і свідчення Божої любові до Божого люду. Століттями вороги намагались захопити ці землі, але кожного разу наші люди повставали з катакомб переможцями та з особистим досвідченням Христових страждань і розпяття, і кожного разу вони подорожували до Воскресіння і відродження. Ось де народ України черпає свою силу.

    Сьогодні, страх має здатність заглушити голос світової спільноти. Подібно до жінок мироносиць, знайдімо у собі сміливість побороти наш страх. Продовжуймо говорити одноголосно і єдиним серцем для добра людей України, не дозвольмо чужинському агресору поширювати ненависть та неправду. Розповідаймо правду про те, що відбувається в Україні, і у солідарності з українським народом переконуймо, що війна є злом і що мир є єдиним шляхом до майбутнього.

    Наш голос є почутим. Світ єднається у молитві за мир в Україні та у допомозі страждаючому українському народу. Агресія Росії спричинила безпрецедентну гуманітарну кризу, якої не бачив світ від закінчення Другої Світової Війни, але також людство відгукнулося у безпрецедентному вияві любові та у наданні гуманітарної допомоги для постраждаючих.

    Ми молимось за мир в Україні та у цілому світі. В особливий спосіб ми молимось за людей в Україні, які переживають війну. Ми молимось за їхню безпеку, за безпеку їхніх сімей. Ми молимось за тих, які були вимушені залишити Україну і за тих, які залишились там. Ми молимось за тих, що померли. Нехай Господь благословить вас і Пресвята Богородиця візьме вас під покров свого омофору.

    У часі святкування Свята Воскресіння будьмо жінками мироносицями. Звільнімось від усякого страху який нас сковує. Йдімо і сміливо проповідуймо радість Євангельської вістки, Божої любові і милосердя для світу, щоб усі змогли досвідчити правдиву радість і надію у їхньому житті.

    Ми, Єпископи Української Католицької Церкви в Канаді молимось щоб ласка Божа наповнила ваші серця, серця ваших рідних та друзів та щоб радість та мир запанували між усіма людьми.

Христос Воскрес! Воїстину Воскрес!

Ваші у Христі,

+ Лаврентій Гуцуляк, ЧСВВ, Митрополит-Архиєпископ Вінніпезький

+ Давид Мотюк, Єпарх Едмонтонський; Апостольський Адміністратор Нью-Вестмінстерсьої Єпархії

+ Браєн Байда, ЧНІ, Єпарх Саскатунський; Апостольський Адміністратор Єпархії Торонто 

+ Михаїл Вівчар, ЧНІ, Єпископ-емерит Саскатунський 

 + Стефан Хміляр, Єпископ-емерит Торонтонський

This is how you can help

/in /by

HELP UKRAINE VANCOUVER ISLAND – the website is designed to connect people and organizations on Vancouver Island to help the people of Ukraine => www.ukrainehelpvi.ca <=

 

ACCEPT PEOPLE FLEEING UKRAINE ON VANCOUVER ISLAND – please complete  this form form if you can accept people fleeing Ukraine. Please share this with your friends and neighbours! 

 

VOLUNTEERS NEEDED – as we are preparing for the arrival of the Ukrainian families on Vancouver Island, we are looking for volunteers to help out in a variety of ways such as translators, drivers and more. Please complete this form https://ukrainehelpvi.ca/volunteer/ 

 

JOB POSTING –  employers who wish to support Ukrainians with offers of employment to register these offers on Jobs for Ukraine.

MONETARY DONATIONS – https://stnicholasparish.org/news_details.php?bid=100


SUPPORT SERVICES expanded for Ukrainians arriving in BC – news.gov.bc.ca